PRP-терапія (Platelet-Rich Plasma) активно входить у клінічну практику і, водночас, викликає гарячі суперечки у медичній спільноті. Ортопеди, травматологи, дерматологи вже активно нею користуються, але як щодо ревматологів? Чи є в неї місце у нашому арсеналі?
Як працює PRP?
Для початку, варто знати, що цей метод базується на введенні аутологічної плазми з високою концентрацією тромбоцитів. Після центрифугування крові пацієнта виділяється фракція, насичена факторами росту (TGF-β, PDGF, VEGF, EGF), що запускають репараційні процеси в тканинах.
У лікуванні остеоартриту PRP демонструє потенціал у зменшенні болю та покращенні функції. Проте в клінічних дослідженнях – надто багато варіацій. Одні результати свідчать про кращу ефективність порівняно з гіалуроновою кислотою та плацебо, інші – не виявляють переваг перед плацебо.
Чому у нас все ще є скепсис?
Відсутність конкретних загальноприйнятих стандартів.
Протоколи приготування PRP суттєво відрізняються між собою: об'єм крові, кількість циклів центрифугування, наявність або відсутність лейкоцитів, антикоагулянтів — усе це впливає на кінцевий склад ін'єкції. У результаті, один і той самий термін «PRP» може означати зовсім різні продукти в різних клініках або дослідженнях. Це унеможливлює узгоджене порівняння результатів і формування чітких рекомендацій.
Дизайн досліджень.
Чимало публікацій мають методологічні обмеження: малі вибірки, короткий період спостереження, відсутність або слабка контрольна група, недостатня сліпота. Частина досліджень порівнює PRP з плацебо, але часто це не рандомізовані дослідження, що значно знижує якість доказів. Також відсутня уніфікація за показаннями — одні автори тестують PRP на артрозі ІІ стадії, інші — після хірургічного втручання чи травми.
Маркетинговий тиск.
PRP активно просувається як інноваційний і «натуральний» метод — як пацієнтам, так і лікарям. У деяких країнах процедура коштує сотні доларів, що створює значний фінансовий інтерес для приватних клінік. Через це виникає конфлікт інтересів: PRP часто подається як «революція» до того, як з’являється реальна доказова база. Надмірна реклама формує завищені очікування у пацієнтів і тиск на лікаря.
Плацебо-ефект.
Пацієнти приходять на PRP із сильною вірою в результат. І в ряді випадків це дійсно «працює» — не завдяки біологічному механізму, а через потужний психосоматичний вплив. Суб'єктивне покращення болю, настрою, рівня активності — усе це можливо навіть за відсутності реальних змін на клітинному рівні. У дослідженнях це часто розмиває межу між ефективністю PRP і плацебо.
Ну і на завершення, давайте поговоримо про те, що саме дає PRP ревматологу.
Потенційні сфери застосування PRP в ревматології:
У 2020 році на щорічному конгресі EULAR було представлено консенсус експертів щодо застосування ін’єкцій збагаченої тромбоцитами плазми (PRP) при остеоартриті колінного суглоба.
Основні положення включають:
PRP у ревматології — перспективний, хоча наразі експериментальний метод. Його можна розглядати як допоміжну опцію при локальних ураженнях (остеоартрит, тендинопатії), особливо коли стандартна терапія не дала бажаного результату. Застосування має проводитися лише за умови обов’язкового інформованого погодження пацієнта.
Водночас, використання PRP у ревматології залишається предметом активних досліджень. Потрібні подальші клінічні випробування для точного визначення його ефективності та безпеки при різних патологічних станах.
PRP може бути додатковим інструментом у веденні хронічного болю суглобів внаслідок дегенеративних змін, у складних пацієнтів, де стандартна терапія недостатня. Але — з критичним мисленням і прозорою комунікацією з пацієнтом.
Тож, можемо зробити висновок, що PRP-терапія — не панацея, але перспективний напрямок. Чекаємо на стандартизацію, великі рандомізовані дослідження та чітке позиціонування в гайдлайнах. До того — проводити можна, але обережно.
