За останнє десятиліття зростаюча кількість біологічних хворобомодифікуючих протиревматичних (бХМПРП) і таргетних синтетичних препаратів ХМПРП (тсХМПРП). Це розширило можливості для ефективного лікування пацієнтів з ревматоїдним артритом (РА). 

Однак, все ще проводиться багато досліджень з метою кращого розуміння того, який бХМПРП або тсХМПРП буде найбільш ефективним для конкретного пацієнта.

Більшість досліджень зосереджені на фенотипуванні пацієнтів та їх відповіді на найпоширеніші бХМПРП – інгібітори фактора некрозу пухлин (іФНП). 

іФНП залишаються найбільш часто призначуваними бХМПРП у США і, як правило, є першими препаратами, що призначаються після неадекватної відповіді на терапію першої лінії. 

Останні досягнення в методах біостатистики можуть бути застосовані для кластеризації пацієнтів зі схожими послідовностями терапії, що може слугувати альтернативним підходом до субфенотипування РА.

Для лікування РА застосовують 6 основних класів бХМПРП і тсХМПРП, спрямованих на:

• ФНП;
• CTLA-4;
• ІЛ-1;
• ІЛ-6;
• янус-кінази (JAK);
• CD20. 

Попереднє дослідження показало, що більшість пацієнтів з РА змінюють терапію через втрату ефективності (причому 50% припиняють прийом першого бХМПРП після стартових 24 місяців лікування). 

Кілька досліджень характеризують пацієнтів з РА на основі їхньої історії лікування. Однак через складність цих даних важко визначити, чи є пацієнти схожими на основі їхнього минулого застосування б/тсХМПРП. 

Мета дослідження

Метою цього дослідження було визначити:

• чи існують окремі кластери пацієнтів з РА на основі анамнезу призначення бХМПРП до субфенотипу РА;
• перевірити, чи корелюють ці кластери з різними клінічними факторами РА з плином часу.

Результати та висновки

Дослідники виділили 4 окремі кластери на основі послідовності терапії бХМПРП і тсХМПРП у пацієнтів з РА (у порядку зменшення кластеру):

• персистуюча терапія іФНП;

• ритуксимаб або кілька б/тсХМПРП;

• б/тсХМПРП + тоцилізумаб;

• терапія іФНП і абатацептом.

Продемонстровано, що кластери корелюють з клінічними результатами.

Найкраща траєкторія контролю активності захворювання спостерігалася у пацієнтів, що вживали іФНП, на другому місці був прийом абатацепту.

Ті пацієнти, кому довелося випробувати кілька різних б/тсХМПРП, мали найгірший контроль активності РА.

Майбутні напрямки включають вивчення того, чи мають субфенотипи чіткі геномні ознаки або біомаркери для поглиблення розуміння відповіді на лікування при РА.