Новини

Підвищений рівень сечової кислоти протягом багатьох років вважають одним із факторів прогресування хронічної хвороби нирок. Але чи означає це, що її активне зниження дійсно покращує прогноз пацієнтів?

Нові дані свідчать: відповідь не така однозначна, як здавалося раніше.

Метааналіз 13 когортних досліджень, що охопив 190 718 учасників (BMC Nephrology), продемонстрував переконливий зв'язок між гіперурикемією та розвитком ХХН.

Дослідники встановили, що:

• гіперурикемія асоціювалася з понад дворазовим підвищенням ризику розвитку ХХН (OR 2,35);
• чим довшим був період спостереження, тим сильнішим ставав цей взаємозв'язок.

Саме ці результати стали підґрунтям для гіпотези, що зниження рівня сечової кислоти може сповільнювати прогресування хронічної хвороби нирок.

Проте результати нового дослідження, опублікованого у Annals of Medicine, змушують переглянути цю концепцію.

Команда дослідників застосувала метод Target Trial Emulation та проаналізувала дані 2092 пацієнтів із ХХН G3–G4 і безсимптомною гіперурикемією.

Результати виявилися несподіваними.

Досягнення цільового рівня сечової кислоти <360 мкмоль/л не зменшувало ризик:

• термінальної стадії ниркової недостатності;
• зниження швидкості клубочкової фільтрації (eGFR) на ≥40%.

Але нам стало цікаво як ця ситуація виглядає не лише в дослідженнях, а й у реальній клінічній практиці в Україні.

Тому ми провели невелике опитування серед лікарів і запитали, чи призначають вони уратзнижувальну терапію пацієнтам із безсимптомною гіперурикемією та що саме впливає на це рішення.

Ми проаналізували 73 відповіді і результати виявилися досить показовими.

Що показало опитування?

• 52% лікарів зазначили, що приймають рішення про призначення терапії індивідуально.
• 18% призначають уратзнижувальну терапію за наявності подагри або інших показань.
• 11% лікують безсимптомну гіперурикемію переважно у пацієнтів із ХХН.
• 7% орієнтуються на дуже високий рівень сечової кислоти.
• Ще 8% зазначили, що призначають терапію практично всім пацієнтам із підвищеним рівнем сечової кислоти.

Отже, навіть серед лікарів немає єдиного підходу до тактики при безсимптомній гіперурикемії. І це цілком зрозуміло: лабораторний показник може привертати увагу, але сам по собі ще не відповідає на головне клінічне питання — чи потрібно лікувати саме цього пацієнта.

Що це означає для клінічної практики?

Сучасні дані дозволяють припустити, що підвищений рівень сечової кислоти є важливим маркером ризику, однак на сьогодні немає переконливих доказів, що її агресивне зниження саме по собі покращує нирковий прогноз у пацієнтів із безсимптомною гіперурикемією.

Це ще раз нагадує: асоціація не завжди означає причинно-наслідковий зв'язок, а лікувальна стратегія має ґрунтуватися не лише на лабораторних показниках, а й на доказах клінічної ефективності.

Додаткове джерело: Annals of Medicine. 2026;58(1):2668232. Target Trial Emulation за участю 2092 пацієнтів із ХХН G3–G4 та безсимптомною гіперурикемією. https://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/07853890.2026.2668232