Зайва вага як захист від остеопорозу — звучить несподівано, правда?
До Всесвітнього дня остеопорозу розбираємося, що сучасна наука знає про цей парадокс.
Довгий час вважалося, що механічне навантаження стимулює кісткоутворення, а жирова тканина бере участь у синтезі естрогенів. Але сучасні дослідження змушують подивитися на цей зв’язок інакше.
Важливе значення має не лише кількість жирової тканини, а й те, де саме вона накопичується. Вісцеральний жир — метаболічно активна тканина, яка продукує прозапальні медіатори, зокрема TNF-α та IL-6. Так, вони реально можуть впливати на кісткове ремоделювання та активність остеокластів.
Тому що будья-яка інша надлишкова маса тіла не гарантує міцності кісток, а ІМТ не дає повної картини стану скелета.
🔬 Річ у тім, що жирова тканина — це не лише запас енергії. Вона виконує ендокринну функцію, виробляючи біологічно активні речовини — адипокіни та цитокіни, які впливають на обмін речовин, запалення й кісткове ремоделювання.
За абдомінального ожиріння особливого значення набуває хронічне низькоінтенсивне запалення. Зокрема, TNF-α та IL-6 можуть впливати на сигнальні механізми, що регулюють активність остеокластів — клітин, відповідальних за резорбцію кісткової тканини.
Коли баланс між резорбцією та кісткоутворенням порушується, це потенційно може негативно позначатися на якості кістки. Водночас зв’язок між вісцеральним ожирінням, мінеральною щільністю кісткової тканини та ризиком переломів залишається складним і залежить від багатьох чинників.
Оцінюючи ризик остеопорозу, важливо не покладатися лише на масу тіла чи ІМТ. Варто враховувати вік, попередні низькоенергетичні переломи, супутні захворювання, медикаментозну терапію та інші клінічні фактори ризику.
Адже надлишкова вага не виключає остеопорозу, а нормальний ІМТ не гарантує здоров’я кісток.
Саме тому парадокс ожиріння — привід не для поспішних висновків, а для комплексного оцінювання стану пацієнта та його індивідуального ризику переломів.
